Бажання подобатися є у кожного з нас. Всі ми маємо потребу бути прийнятим, потрібним, цінним. І це нормально. Ми живемо у суспільстві, взаємодіємо з іншими людьми, і нам важливо розуміти що ми хороші, нас приймають інші люди, що ми маємо значення.

І мабуть зовсім не хотіти подобатися, не чекати від іншим схвалення у нас це не вийде. Скільки б не було нам років, якими ми б не були зрілими, ми завжди будемо хотіти в якісь мірі подобатися іншим. Тому що так передбачено природою.

Змалечку ми шукаємо схвалення від батьків, потім від вчителів, друзів, коханих, колег. Маленька дитина хоче бути «хорошою», бо це гарантує любов, турботу і виживання. Але що відбувається, коли ось це таке велике бажання у дорослому віці, коли ця дитяча потреба залишається.

Постійний голод за схваленням

Людина починає жити з внутрішнім голодом до визнання. Їй постійно потрібно підтвердження, що вона достатньо хороша, красива, розумна. Похвала, компліменти, захоплення – стають джерелом цінності. Якщо цього немає, виникає тривога, сором, відчуття «зі мною щось не так».

І навіть якщо оточення підтримує, говорить приємні слова, глибоко всередині є сумніви: «А раптом це не щиро? А раптом хтось побачить, що це не так?» Людина не вірить у себе, знецінює свої досягнення, бачить себе через призму: «Я недостатня».

У гонитві за ідеалом

Взагалі зараз у нашій культурі панує погоня за зовнішнім. Головне – не бути, а здаватися. Обгортка важливіша за зміст. Відкидається будь який чинник, який не відповідає цьому ідеалу. Люди бачать ці нереалістичні ідеалізовані образи у соціальних мережах, вважають, що мають відповідати тому, що бачить на екранах. Це по сутті втрата своєї індивідуальності.

І тоді людина починає створювати для себе ролі: ідеальна мама, працівник, дружина, людина з бездоганною зовнішністю. Вона або виснажує себе працею і відповідальністю, або не починає нічого, бо боїться помилитися. Боїться не виправдати очікувань.

Страх бути неідеальною

За нав’язливим бажанням подобатися зазвичай стоїть страх відторгнення: «Якщо я не така, як очікують, мене не приймуть, відкинуть. Я залишусь сама». Це змушує людину пристосовуватися, носити різні маски, зраджувати свої справжні потреби. Головне подобатися іншим, бути ідеальною.

Але жити так — означає щодня втрачати себе. Людина уникає проявляти себе, боїться виносити в світ свої ідеї, сумніви, таланти. Страх критики, сорому, осуду стає сильнішим за бажання бути собою.

Ідеал недосяжний

Проблема в тому, що створений ідеал — це ілюзія. Його не існує. Але людина женеться за ним, витрачає сили, страждає від кожної невідповідності. Її самопочуття залежить від зовнішнього оцінювання, похвали чи критики.

Коли немає похвали, людина почувається дуже погано. У найважчих випадках зявляються тривожні стани, психосоматика, депресія. Людина відчуває себе нікчемною, незважаючи на об’єктивні успіхи.

Сором і сувора внутрішня фігура

У глибині великий сором. Саме він шепоче: будь ідеальною, інакше тебе не полюблять. Цей сором не дає права на помилку, на недосконалість. Людина боїться, що її «викриють», побачать справжню. І тоді вона буде відкинута. Тому й створює сувору внутрішню фігуру, яка карає, соромить, не приймає.

Найгірше – ця фігура часто проектується назовні. Людині здається, що це інші засуджують, хоча насправді  вона сама з собою так поводиться.

Якщо говорити, що може допомогти

Людині важливо отримати досвід живого прийняття, її справжньої. Прийняття своїх неприваблених сторін, своїх недоліків. Поєднати в собі різне. Це величезні ліки від багато чого.

Стосунки з психологом стають альтернативою до прийняття. В безпечній та доброзичливій атмосфері, психотерапія дає змогу зрозуміти людину на більш глибинному рівні, побачити вразливі для неї сторони, які не приймаються та інтегрувати їх.

Що можна зробити самостійно

Звісно, що це не замінить психотерапію, проте гарно може покращити  самопочуття. Це розвивати добре, любляче, емпатійне ставлення до себе, замість самокритики, самознецінення, самозвинувачення.

Більше про те, як допомогти собі, можна подивитися у відео: