Ми можемо помічати, що поруч із різними людьми наше відчуття себе змінюється. В одних стосунках почуваємося впевненими й самостійними. В інших – більш невпевненими, залежними від думки іншої людини або ніби втрачаємо розуміння, чого самі хочемо.
Певною мірою це нормально. Наші почуття, поведінка й те, які сторони себе ми проявляємо, справді можуть змінюватися залежно від ситуації та стосунків.
Але іноді ці зміни настільки сильні, що людині стає складно зберігати достатньо стабільне відчуття та уявлення про себе.
Наприклад, сьогодні ми можемо відчувати себе впевненими, сильними й компетентними.А після невдачі або критики переживати себе надто болісно: слабкими, нікчемними, нездатними ні на що.
Схоже може відбуватися і з тим, як ми сприймаємо інших людей. Людина, яку ми ще недавно бачили як дуже близьку, турботливу й надійну, після конфлікту, розчарування чи дистанції може почати сприйматися як байдужа, егоїстична або така, що нас відкидає.
Нам стає складніше одночасно утримувати різні сторони іншої людини:
Те, що вона може нас любити й водночас злитися.
Бути близькою, але мати власні потреби.
Підтримувати нас, але іноді розчаровувати.
Так само можуть змінюватися і наші уявлення про себе у цих стосунках. Поруч із людиною, яка нами захоплюється, ми можемо почуватися цінними й особливими. Але якщо ця ж людина не погоджується з нами, сердиться чи розчаровується, наше ставлення до себе теж може різко змінитися.
Схоже може відбуватися і з розумінням власних бажань, цінностей та цілей. Те, чого ми хотіли ще недавно, раптом викликає сумніви або ж перестає здаватися важливим. Під впливом стосунків або сильних емоцій може ставати складно зрозуміти: а чого хочу саме я, що для мене важливо і якою людиною я себе вважаю?
Чому так відбувається?
Частково тому, що різні уявлення про себе та інших можуть залишатися недостатньо поєднаними між собою. Деякі свої якості ми приймаємо легше. Інші можемо відкидати або дуже не хотіти в собі бачити.
У кожного з нас є різні, іноді суперечливі сторони. Ми можемо бути сильними й водночас потребувати підтримки, любити людину й злитися на неї. Важливо, наскільки ми можемо поєднувати ці різні сторони в одному уявленні про себе.
І коли саме ці неприйнятні для нас частини проявляються, наприклад слабкість, заздрість, залежність, злість чи невпевненість, це може переживатися дуже болісно. Ніби вони говорять про нас цілком. Тобто не просто: «зараз я почуваюся невпевнено», а ніби: «я загалом слабка і нездатна».
Те саме відбувається і у сприйнятті інших. Коли ми сильно розчаровані чи злі, стає важче одночасно пам’ятати про ті якості людини, які ще недавно цінували.
Дифузія ідентичності
У психології таке недостатньо стабільне відчуття себе описують поняттям дифузії ідентичності. Йдеться не про те, що людина зовсім не знає, хто вона. Швидше її уявлення про себе можуть сильно змінюватися залежно від емоційного стану, ситуації або стосунків з іншими.
Людина може знати свої інтереси, погляди й цілі, але по-різному переживати себе залежно від емоційного стану. Важливо, наскільки цілісним залишається наше відчуття себе, коли ми засмучені, розгнівані, розчаровані або почуваємося відкинутими.
Саме тому сильні емоції можуть ніби захоплювати все наше сприйняття. Те, що ми відчуваємо зараз, починає здаватися єдиною правдою про себе або про іншу людину.
Більш цілісне відчуття себе
За більш інтегрованої ідентичності ми теж можемо злитися, сумніватися в собі, переживати невдачі, бути вразливими чи розчаровуватися в інших. Але при цьому зберігається здатність бачити ширшу картину.
Невдача не робить нас нездатними.
Слабкість не скасовує нашу силу.
Розчарування в іншій людині не означає, що в ній більше немає нічого хорошого.
Ми можемо бути сердитими на близьку людину і водночас пам’ятати, що вона нам важлива. Можемо помилятися, бути невпевненими чи потребувати підтримки. І не втрачати через це загального відчуття власної цінності.
Саме це і є більш цілісне сприйняття себе та інших. Це здатність поєднувати різні, іноді суперечливі сторони в одну достатньо стабільну картину.
Якщо наше відчуття себе легко змінюється після критики, невдачі, конфлікту чи через ставлення інших людей, різні техніки та вправи можуть допомагати, але часто лише на певний час. Адже справа не тільки в окремих думках чи реакціях, а в тому, як ми загалом переживаємо себе та інших.
Тому, якщо ми хочемо не просто час від часу почуватися впевненіше, а мати більш стабільне відчуття себе і власної цінності, з цим важливо працювати у психотерапії. У терапії поступово можна поєднувати різні частини свого досвіду й формувати внутрішню опору, яка менше залежить від невдач, помилок, оцінки, критики чи ставлення інших.
Стає легше витримувати незгоду, близькість, дистанцію й розчарування, не втрачаючи при цьому себе та зв’язок з іншою людиною. Наші стосунки стають більш стабільними, близькими й зрілими, а наше життя загалом – більш спокійним, наповненим і щасливим.
