Надмірні вимоги можуть проявлятися по різному. Потрібно бути більше успішнішим, більше заробляти, більше дисциплінованим, більше приділяти уваги дітям, більше бути відповідальним, постійно ставити цілі і досягати. Людина із цим всім може добре справляється, проте їй завжди здається, що цього не достатньо.
Вони можуть бути як і розмиті, так і конкретні, які стосуються конкретної сфери, дії. Це нормально коли людина намагається покращувати своє життя. Та коли вона постійно пред’являє собі завищені вимоги, тоді у неї багато напруги, тривоги.
Людина ніби ввесь час не дотягує до зразка, ідеалу. Вимоги до себе не закінчуються. Задовольнити їх неможливо, скільки не намагайся. Навіть якщо вона дотягує через якийсь проміжок часу, то отримує скороминуче задоволення і надто слабке. Адже знову з’являються нові вимоги, потрібно знову кудись бігти, знову щось досягати.
Чому так відбувається?
По суті з однієї сторони, людина стає для себе таким суворим начальником, який твердить: «Ти повинен робити це», «Ти повинен робити те», «Ти можеш набагато краще» , «Ти повен бути найкращим і тільки спробуй не зробити»! А з іншої відчуває себе пригніченою та винуватою, тому що намагається відповідати вимогам, проте безуспішно, або відповідаємо тільки на короткий термін.
Тобто, всередині людини, одна її частина- це суворий начальник, який постійно вимагає, завжди краще знає, що і як робити, оцінює і часто знецінює, пред’являє претензії, звинувачує. А інша, пригнічена частина – намагається відповідати, знаходиться у постійній гонці, напрузі, тривозі, якби така маленька, не справляється.
Людина ідентифікує себе з однією із цих частин. Вона надмірно вимагає від себе або намагається відповідати чужим вимогам. Те саме робить і з іншими.
Завищені вимоги до себе, як правило, викликані надмірним зобов’язаннями «завжди повинен». Це такий когнітивний фільтр, помилка мислення, у якому людина формує для себе і оточуючих жорстке зведення правил поведінки. Порушення цих правил викликає у неї сильний дискомфорт.
Здавалося б, що підвищена вимогливість до себе – це позитивна якість, але як і будь-які надмірні прояви чогось працює проти нас і призводить до конфліктів.
Що робити?
Помічати свої вимоги. Адже високі вимоги для кожного різні і дехто думає, що не такі вони уже високі, їм важко признатися собі в цьому. Наприклад, вимога «ти повинен працювати важко, а якщо працюється легко, значить недостатньо добре, не втомився – значить погано». Поки ми не побачимо ось ці суворі правила, проблема не вирішиться глибоко. Допоможуть точні, виважені запитання:
🔹 Де я так роблю по відношенню до себе?
🔹 Де я так роблю по відношенню до інших? Часто це наші діти, близькі або підлеглі.
🔹 Де інші так чинять стосовно мене? Зазвичай начальство, чоловік, дружина, батьки.
Надмірні вимоги – насильство над собою та своєю природою. Тому турбота про себе замість мазохізму. Давати собі час на відпочинок, на свої задоволення. Фокусуватися не на тому, щоб зробити ідеальний результат, а на стані в якому ви знаходитеся і уже із більш розслабленого та ресурсного стану виконувати певні завдання.
Як я можу зробити це завдання легше, простіше та більш розслаблено?
Коли людина перестає слідувати суворим правилам, вона стає більш гнучкою і починає діяти та виходити із контексту ситуації. Тоді всередині себе стає вільною, більш спокійною, впевненою. Свої сили і енергію, які йшли на те, щоб контролювати і відповідати жорстким правилам, направляє на себе, на свої задоволення, стосунки, роботу, на те чого їй хочеться.
Більш детально розкрита тема у відео:
