Як зрозуміти, що таке любов

Консультуювання пар, які готуються до подружжя, наштовхнуло мене написати статтю про любов. Думка, про те, що про любов непотрібно нічого знати, є помилковою і веде до непорозуміння у стосунках.

Більшість думає, що основна потреба бути любимим, а не здатність любити. Тому і проблема для них, як бути любими, що робити. Дехто думає, що буде успішним, багатим – буде любимий. В інших перевага в тому, щоб бути красивим, вони ретельно доглядають за своїм зовнішнім виглядом. Ще інші думають, що закоханість це і є любов, дві незнайомі людини зустрілись, між ними спалахнуло хвилююче переживання і думають, що вони одне ціле.

Проблема в тому, що ми плутаємо любов з прив’язаністю. Думаємо, що схопитися і триматися, то це показник того, що ми любимо, хоча насправді – це прив’язаність, яка приносить біль. Тому, що чим більше ми тримаємося, тим більше боїмося втратити, якщо втрачаємо, тоді сильно переживаємо. Прив’язаність, як сильне обнімання, яке душить стосунки, а справжня любов – ніжний і турботливий дотик, який дозволяє розвивати відносини.

Насправді людина сильно тримаємося за іншого, через страх за себе самого. Відносини, які розраховані, щоб заповнити свої пустоти за допомогою іншого, будуть складні. Люди мають сходитися, будучи, самостійними, цілісними і цінити це в інших.

Любов, в першу чергу – це активний процес. Хтось думає, що потрібно тільки брати та нічого не віддавати, а інший, навпаки, давати і не брати (я маю на увазі турботу,повагу, відповідальність, знання). Проте, якщо ми будемо брати й нічого не давати другим, тоді інші люди не отримають радості. Так само, якщо даємо і не беремо, ми не отримаємо радості та відчуття задоволення.

Очевидним прикладом присутності в любові турботи, являється любов матері до дитини. Де чітко видно, мати яка доглядає, купає, кормить, навчає, то ми повіримо в її любов, якщо навпаки – не повіримо.

Здатність любити тісно пов’язана з нашим розвитком у сім’ї. Мати любить свою дитину тому, що вона її дитина, а не через те, що вона щось зробила для цього, щоб її любили. Таку любов називають безумовною. Хоча це не означає, що завжди так відбувається. Деякі матері прививають розуміння того, що любов потрібно заслужити і це завжди викликає сумнів, а раптом не вгодив – виникає страх, що любов може зникнути.

Дитина психологічно та фізично потребує безумовної материнської любові. Проте дитині потрібна і любов батька, його авторитет і керівництво. Тому материнська любов не повинна стояти на шляху дорослішання дитини. Вона повинна вірити в життя та не бути надто тривожною, щоб цю тривогу не передати дитині. Вірити, що дитина справиться з своїми обов’язками і дати можливість її бути самостійною, щоб дитина в процесі дорослішання відділилася від неї.

Батьківська любов має керуватися принципами, очікуваннями і бути терпеливою, а не загрозливою чи авторитарною. Така любов дає дитині почуття впевненості й компетентності. Тоді в дорослому віці, вона зможе  покладатися на себе, вміє попросити допомоги, коли це потрібно, а не очікувати, що батьки чи інші мають дати її все. Коли цей період відбувається благополучно, людина стає зрілою особистістю, стає собі і батьком і матір’ю.

Якщо людина не відділилася від батьків, то це стає приводом до невроза. Коли мати гіперопікує дитину, або навпаки сильно байдужа чи авторитарна, згодом виростає незріла особистість. Це також відноситься і до батька, коли надто опікує, авторитарний або не бере участі у вихованні дитини; причини можуть бути різні: байдужий, випиває, постійно зайнятий роботою … нема батька (якщо нема то його повинен «замінити» інший чоловік наприклад дідусь, дядько, другий чоловік).

Любов це не тільки взаємовідносини з конкретною людиною, але і орієнтація, яка поширюється на всіх. Любов до однієї людини і байдужість до інших це не любов, а симбіотична прихильність.

Еріх Фром у своїй книзі «Мистецтво любити» дуже чітко описав типи любові: братську, материнську, еротичну, любов до себе та любов до Бога.

 Братська любов – любов рівних та до всіх людей, автор мав на увазі почуття відповідальності, піклування,повагу, розуміти іншу людину, прагнення помагати іншим, давати свободу вибору один одному.

 Материнська – це безумовна любов, це любов яка не заслужена, просто ти є і тебе люблять за те, що ти є. Важливо, щоб мама внушила дитині любов до життя, відчуття, що жити прекрасно. Та насамперед вона повинна любити життя, бути щасливою, щоб дитина бачила й брала приклад з неї. Так само вона може і внушити тривогу, будучи тривожною матір’ю.

 Еротична любов – це тяга до повного злиття. По своїй природі, вона виключно не все загальна і крім того, найбільш обманюючий тип любові. Її часто невірно розуміють, як відносини власності. Двоє закоханих думають, що вони відділені від усіх, але якщо відділені від усіх, то і відділені один від одного. Насправді це ілюзійна любов. Її винятковість тільки в тому, що можуть повністю та пристрасно злитися тільки двоє.

Любов до себе – якщо любиш себе, то і любиш інших, тобто ділишся своєю любов’ю. Багато говорять, що любов до себе – це егоїзм, дехто говорить – нарцисизм. Але чи дійсно любов, яка проявляється в повазі, турботі до себе, вірі у себе – це егоїзм, чи навпаки, він викликаний відсутністю любові до себе. Любов вона неподільна, любиш інших, любиш і себе.

Любов до Бога – це про любов до себе та інших, це віра в те, що все буде добре, ми все зможемо. Довіра до Творця – це впевненість у завтрашньому дні. 

Любов – це вища зріла форма людських відносин, яка проявляється у взаємній турботі, повазі, вірі, прийнятті, довірі, свободі, відповідальності, захопленні одночасно до себе та іншого. Що являється основою у відносинах.