Якщо Ви чіпляєтеся за старе- тоді приречені на страждання

«Якщо Ви чіпляєтеся за старе і чините опір змінам, значить, противитеся природному перебігу життя – і тоді Ви приречені на страждання. Розпад – обов’язкова умова нового зростання. Один цикл неможливий без іншого» Екхарт Толле

У кожної людини є старі рани. Та в когось вони стали шрамами, а хтось прокручує їх в голові, і знову відчуває той самий біль, який відчував колись.Така позиція приносить тільки страждання. І замість того, щоб зрозуміти, що причина залишилася в минулому, пора відпусти, ще більше леліє їх. Чому так?

Часто спрацьовують внутрішні супротиви людини, які не приймають цю реальність. І коли людина зациклена на минулому, вона втрачає здатність бачити, що відбувається в моменті, скільки всього прекрасного навколо.

Таке сприйняття реальності часто стає перешкодою до змін. З таким настроєм людина ходить по колу та пропускає багато можливостей. Не вірить в себе, в краще, акцентує увагу на перешкодах.

Річ у тому, що кожна людина пережила, якийсь негативний досвід. І зараз важливо, не те що було, а що винесла з нього. Ніхто не мав права чинити так з нами, ніхто не мав права говорити, що з нами щось не так, що ми якійсь неправильні, чи ще щось інше, образливе.

Та суть дорослішання полягає в тому, що людина несе відповідальність за свої думки, вчинки. Вона вирішує, що заслуговує на краще і перестає думати про себе погано. Перестає жити ілюзіями, відпускає минуле та вибирає насолоджуватися теперішнім.

В деякі моменти життя, так чи інакше життя зіштовхує з обставинами, які «змушують» подивитися в минуле, в незавершене, відчути цю біль, тільки для того, щоб відпусти. І тут можна та потрібно злитися, плакати, висловлювати невдоволення.

Тільки так можна звільнитися від болі, від смутного туману, через який застрявали в минулому. Тоді людина починає творити своє життя, без сорому, провини, без претензій і звинувачень, проте з впевненістю, радістю та любов’ю.