Доброта – це здатність віддавати безкорисливо, допомагати, бути щедрим, уважним, відкритим та довіряти людям. Не очікуючи нічого натомість.
Доведено, що доброта підвищує самооцінку, емпатію та співчуття, а також покращує настрій. Знижує артеріальний тиск і кортизол, який безпосередньо впливає на рівень стресу. Люди, які віддають себе збалансовано, відчувають себе здоровішими та щасливіше.
Доброта може посилити ваше відчуття зв’язку з іншими, що безпосередньо впливає на самотність, покращити поганий настрій і покращити стосунки в цілому.
Та що часто трапляється?
Доброта перетворюється на самопожертву. Особливо у жінок. Коли більше для інших, аніж для себе. Більше для чоловіка, родини, друзів або колег. По різним причинам, наприклад, щоб отримати визнання. Збоку все красиво, мила, добра жінка робить багато для інших. Проте забуває про себе, про свої справи, потреби і навіть здоров’я.
Або доброта із невротичного почуття провини. Людина почувається винною. Це не усвідомлюється. Коли, наприклад, батьки важко працювали і завжди вголос підкреслювали, що це заради дитини. Чи мама не здійснила якісь свої задуми, не здобула вищої освіти і знову ж таки через неї. Дитина відчуває себе винною. Так часто буває, якщо дітям таке говорити.
Коли були батьки авторитарні, надмірно вимогливі чи нарцистичні. Які показували дитині, що люблять її тоді, коли вона виконує ці суворі вимоги, дає хороші результати. І дитина жила у постійному почутті провини. Мене не люблять такою, якою я є.
А можливо хтось помер чи батьки розлучилися і не пояснили дитині, що відбувається на зрозумілій для неї мові і вона починає думати, що це через неї.
Дівчинка виростає і стає “дуже доброю”. Для інших, але не для себе. Усередині живе прихована установка «Я винна, тому змушена загладжувати провину». Все одно перед ким і як. Головне бути «хорошою». Всім допоможу, всіх врятую, ту саму жертву і тоді не буду відчувати себе винною.
Якщо така жінка опиниться у терапії, то робота з психологом зменшить невротичну провину. І жінка може стати «поганою» в очах свого оточення, яке, як правило, звикло користуватися її «добротою-провиною».
Разом з тим вона стає справжньою і перестає витрачати сили, щоб виправити те, в чому не винна в дійсності. І тоді можна просто жити, як хочеш, з добротою і турботою до себе та інших.
Спочатку ми вчимося відчувати свої справжні бажання та межі. Вивільняємо заховану, пригнічену роками за маскою хорошості та невротичної провини корисну агресію. Завдяки цьому ми можемо сказати «ні», проявити силу, захистити себе і перестати бути винними.
Тоді починає проявлятися справжня доброта. Коли ділишся зі світом щиро, з власної наповненості та відчуття «я хороша і світ хороший, мені подобається віддавати, тому що в мене й так багато, а не через самопожертву».
Не можна перестрибнути етап вивільнення корисної агресії і одразу стати наповненим і тим, хто ділиться з користю для всіх. Проблеми виникають, коли людина не вилікувавши травми, без розуміння своїх особистих кордонів починає «творити добро».
Оскільки рано чи пізно вона розлютиться на «несправедливих людей і несправедливий світ». Або збереже маску доброти, але «придбає» захворювання «від нервів».
Добрим бути важливо, проте спочатку для себе! Так, іноді ми будемо жертвувати, і це нормально, але цього не повинно бути багато.
