Коли людина тривалий час знаходиться у неприємній ситуації, яка її не влаштовує, відчуває неприємні емоції і при цьому переконана, що не може нічого зробити, або дійсно ніяк не може вплинути на ситуацію, її захоплює стан безсилля та безпорадності.
Такий стан для людини являється дуже складним та призводить до серйозних наслідків. Людина перестає вірити в себе, в свої сили, в те, що у неї є шанси змінити своє життя. У неї знижується самооцінка, може виникати апатія, депресія, тривожні розлади. В ситуації стресу, будь яких труднощів багато з нас можуть відчувати цей стан.
Вивчена безпорадність — стан, у якому людина не намагається вплинути на ситуацію, навіть коли це може зробити. Цей феномен відкрили американські психологи Мартін Селігман та Стівен Маєр під час низки експериментів над собаками, яких били струмом, щоб подивитися, як вони справлятимуться із ситуацією неконтрольованого стресу.
Через кілька років експеримент повторили в будинку для людей похилого віку. Струменем нікого не били, а просто розділили мешканців на 2 групи. Одній групі залишали можливість вести звичайний для пацієнтів спосіб життя: простирадла змінювалися персоналом, ліки, обіди розносили строго по годинах, відпочинок змінювався прогулянками за розкладом. У учасників іншої групи було більше відповідальності. Їм доводилося самим записуватися на процедури, доглядати за квітами, за порядком у кімнаті… Тобто учасникам другої групи була надана можливість робити вибір і контролювати ситуацію з різних життєвих питань.
Відмінності між двома групами виявились значущими. Мешканці, які мали можливість робити вибір і нести відповідальність за себе та свій спосіб життя, були щасливішими. Їхній стан здоров’я – як психічний, так і фізичний – був значно кращим.
Потрапивши під вплив синдрому, людина починає думати, що у неї немає можливості контролювати ситуацію і впливати на власне життя. Досвід, коли «що б я не зробив, я нічого не можу змінити» призводить до того, що людина перестає вірити, сподіватися, шукати можливості і пробувати. У людини виникає підвищена тривога, апатія, пасивність, постійне відчуття провини, незадоволення життям, падає самооцінка.
Допомогти собі можна, рухаючись маленькими кроками. Адже коли роками живеш за одними і тими ж правилами, будь-яке втручання виявиться болючим та не комфортним і часто людина не почавши, відмовляється від задумів. Тому рухаємося по тихеньку та поступово, так як дитина вчиться ходити, спочатку стає на ніжки, потім робить крок за кроком. А коли це робити необережно, тоді і багато буде болю.
Вірте в себе, вірте у свої сили, відмовтеся від жертвенної позиції, пробуйте. Коли ви відчуєте, що у вас щось виходить і при цьому самі себе будете хвалити, то у вас з кожним разом буде прибувати енергія і ще більше бажання рухатися далі.
А коли у вас щось не вийшло, не засмучуйтеся, не звинувачуйте себе, не звинувачуйте інших. Подумайте, чи співпадає ваше бажання з вашими можливостями. І коли ні, тоді ви зможете це зробити пізніше, розібравшись з цим. Можливо вам потрібно засвоїти ще якійсь знання або потрібно подивитися, як інші з цим справилися і вам потрібно на це трохи більше часу.
