Сором тягне самооцінку вниз. Змушує нас гнобити себе, карати, що ми не відповідаємо певному ідеальному образу. Він стоїть за багатьма страхами, наприклад, страхом засудження, виступів, висловлювати свою думку.
Сором багато в чому корисний, якщо він адекватний. Та коли він постійно, там де іншим нормально, то це говорить про те, що людина не приймає себе. Відчуває себе нікчемною, поганою, не ідеальною. Виникає бажання зменшитись, зникнути, перестати бути.
Ось це блокує дуже багато життєвої енергії в собі, не дозволяє проявляти себе, свої таланти, реалізовувати свій потенціал, взаємодіяти з іншими людьми. З однієї сторони сором робить нас у гармонії із вимогами зовнішньої сторони, а з іншої, коли його дуже багато, то людина віддаляється від людей.
Чим відрізняється сором від провини?
Провина – це почуття, яке виникає на відповідь того, що я зробила якусь неприємність іншій людині, я причина якихось подій, які відбуваються з іншою людиною. Тобто провина це почуття, яке я відчуваю на відповідь якоїсь своєї дії і я це можу виправити. А от сором це почуття, яке виникає на рахунок нас самих. Людині соромно за те, яка вона є.
Почуття сорому виникає у людей у яких різного роду є комплекси. Особливо комплекс неповноцінності. Оскільки комплекс неповноцінності говорить про те, що людина не приймає себе, відчуває себе поганою, не ідеальною. Їй завжди потрібно, щоб не трапилося свою не ідеальність утримати всередині себе, щоб ніхто її не побачив.
Є дві сторони сорому:
- Людина від сорому біжить, взагалі не усвідомлює, але переповнена ним. Вона ховає сором від себе за тим самим страхом засудження, викриттям, що хтось побачить її нікчемною, епатажною поведінкою чи зарозумілістю, зайвою самовпевненістю.
- Людина в сором провалюється часто і постійно. Це такий стан фону.
В якомусь сенсі друга сторона простіше для опрацювання. Якщо ми усвідомимо, то вже можемо змінити. А от у першому випадку людині ще до усвідомлення сорому треба дістатися.
Якщо людину часто соромили у дитинстві, один із батьків соромив (принижував) іншого, тоді у неї формується Внутрішній Критик. З нього йдуть усі сором’язливі думки, самокритика, почуття своєї неповноцінності.
Що робити?
?Визнати сором, а не боротися чи втікати – це марно. Сказати собі в думках: «Я зараз відчуваю сором». Ось такі слова уже допомагають знизити рівень напруження. Адже коли ми дозволяємо бути своєму сорому, він починає знижуватися.
?Побачити за цим Внутрішнього Критика і зупиняти його. Говорити собі: «Стоп, я не погана. Я не те саме, що каже мій Внутрішній критик». Це найважливіший кордон, відокремлення від критика і сорому.
? Перевести почуття сорому у турботу і ніжність. Щоб ви могли сказати своєму найкращому другу, який потрапив у схожу ситуацію? Соромили б ви його, щоб ще більше добити? Навряд чи. Як би підтримали його, якими теплими словами? Скажіть ці слова собі.
? По тихеньку зустрічатися зі своїм почуттям сорому, проявляти себе саме там, де вам раніше було соромно це робити. Щось зробити таке, що роблять люди, які на вашу думку не соромляться. Наприклад, підійти і в когось щось запитати, або комусь в чомусь відмовити, коли вам щось не підходить.
? Згадати ситуації, коли вас приймали будь-ким. Коли ви боялися, що вас присоромлять, засудять, та нічого такого не було. Більше того, вас ще і підтримували. Це допоможе побачити реальність, яка додає впевненості в собі, почуття сорому стає адекватним.
Тема сорому більше детально розкрита у відео. Приємного перегляду!
