Часто за внутрішніми конфліктами, нестабільним самопочуттям, складністю у стосунках чи навіть тим, як ми сприймаємо себе та інших, стоїть не просто “емоційність” чи “важкий період”.
Значення має і те, на якому рівні організована наша психіка, наскільки цілісним є наше відчуття себе, інших людей та реальності.
Саме від цього багато в чому залежать наш спосіб реагування, здатність витримувати близькість, конфлікти, критику, втрати, невизначеність, стрес та власні емоції.
У психоаналітичному підході виділяють 4 рівні організації психіки: здоровий, невротичний, межовий і психотичний. Вони не завжди виглядають очевидно зовні.
Людина може бути успішною, соціально адаптованою, мати роботу, сім’ю, досягнення, але водночас переживати сильну внутрішню нестабільність, різкі емоційні коливання, страх втрати чи складність витримувати неоднозначність у стосунках.
1. Здоровий рівень — це про внутрішню цілісність, стійкість і гнучкість. Коли людина здатна витримувати складні почуття, невизначеність, окремість інших людей, не втрачаючи при цьому себе, свою ідентичність та контакт із реальністю.
Тут людина може переживати образу, злість, сум чи розчарування, але при цьому не руйнується через це внутрішньо. Вона здатна бачити, що люди бувають різними, що стосунки можуть містити і близькість, і конфлікти, а помилки не роблять нас “поганими” чи “нікчемними”.
Такі люди зазвичай краще витримують фрустрацію та зміни. Вони можуть відкладати імпульсивні реакції, бачити ситуацію більш об’ємно та залишатися у контакті з реальністю навіть у складні моменти.
2. Невротичний рівень ще зберігає цілісність. Тобто ми можемо бачити себе та інших більш ширше, не впадаючи у крайнощі. Ми можемо злитися й водночас любити. Можемо помилятися і не руйнувати себе через це. Можемо конфліктувати й залишатися у контакті.
Проте тут уже можуть з’являтися внутрішні конфлікти, підвищена тривога, почуття провини, сорому чи надмірна внутрішня напруга.
3. Межовий рівень — контакт із реальністю збережений, але переживання часто проходять через крайнощі.
Одним із основних механізмів тут є розщеплення, коли людина або себе, або інших сприймає переважно як “дуже хороших” або “дуже поганих”. Без можливості одночасно утримувати суперечливі почуття чи бачити більш цілісну картину.
Якщо людина не погоджується з нами, може здаватися, що вона проти нас. Якщо віддаляється — ніби кидає. Якщо критикує — ніби більше не любить.
Через це може бути багато внутрішньої нестабільності, страху втрати, сильних емоцій та складності витримувати неоднозначність чи окремість іншої людини.
Для такого рівня організації психіки часто характерна висока чутливість до дистанції у стосунках. Навіть незначні зміни у поведінці іншої людини можуть переживатися дуже болісно або як загроза самим стосункам.
Тут може бути багато коливань між ідеалізацією та знеціненням. Спочатку людина може здаватися “найкращою”, “особливою”, “єдиною, хто розуміє”, а після конфлікту чи розчарування — раптово переживатися як “холодна”, “жорстока” чи “байдужа”.
4. Психотичний рівень — це коли сильно порушується контакт із реальністю. Людині може бути важко відрізнити свої внутрішні переживання, фантазії чи страхи від того, що відбувається насправді.
У таких станах людині часто дуже складно витримувати тривогу, невизначеність та внутрішню напругу. Психіка ніби втрачає достатню опору для стабільного контакту з реальністю.
І важливо розуміти: це не про “ярлики” чи поділ людей на “нормальних” і “ненормальних”.
У кожного з нас є свої вразливі місця, внутрішні конфлікти та моменти регресу, особливо під сильним стресом. Навіть людина з достатньо цілісною психікою у складні періоди може ставати більш вразливою, тривожною чи реагувати більш різко.
Саме тому одним людям може бути достатньо кількох терапевтичних сесій, щоб пройти життєву кризу чи краще зрозуміти себе. Іншим потрібна триваліша і глибша терапія, тому що сама структура психіки та спосіб переживання себе, інших людей і стосунків є більш вразливими.
Психотерапія може поступово допомагати психіці ставати більш цілісною, стабільною та здатною витримувати реальність без крайнощів і будувати більш стабільні стосунки із собою та іншими.
