«Хто зміг прийняти своїх батьків, таких, якими вони є, той в злагоді з собою, відчуває себе цілим і володіє повнотою сили обох батьків» Берт Хелінгер.
Поки Ви не наповнені любов’ю матері, і батька, Ви шукаєте її ззовні. Ви не можете прийняти себе, ті частини, які не приймали батьки у Вас в дитинстві. Ви шукаєте підтвердження від інших людей, що Ви хороші та заслуговуєте на любов.
І поки Ви носите образу на батьків, Вам трудно буде прийняти та полюбити себе. Особливо це стосується мами, хоча можете собі не признаватися в цьому. Оскільки мама – «святе» неможна, або, навпаки, можете всім серцем ненавидіти її та звинувачувати у всіх своїх бідах.
Через прийняття батьків, ми починаємо бачити нову реальність, яка допомагає нам бачити по іншому себе. Прийняти – це погодитися зі своєю драмою дитинства, яка є частиною історії, відпустити ілюзії, що буде по іншому. Що з близькими і рідними нічого не поробиш, як не бийся. Що батьки дали те, що дали і це вже не виправиш і не за будеш.
Варто зважитися та побачити неприємну правду про себе в батьківській родині. Цей процес проходить боляче, в злості, в сльозах. Та його важливо прожити. Тільки через біль може відбутися прийняття.
Коли всередині живуть образи, злість, претензії, тоді важко побачити іншу частину правди. А прийняття дає можливість подивитися на батьків та на себе об’єктивно.
Тоді з’являється можливість побачити, що Ваші батьки – просто люди, як всі на землі, з людськими можливостями і недоліками. Це не означає, що їх потрібно виправдати.
Ні! Просто зрозуміти, вони такі, які є і поводилися з Вами, як вміли. І мабуть, з ними так поводилися їхні батьки. Подивитися на них дорослими очима – як на людей, в чомусь поганих і в чомусь хороших. Прийняти, що іншими вони не будуть.
Важливо побачити, що Ви взяли від них, що саме отримали в дар. Які сильні сторони, якості, таланти у Вас завдяки або всупереч їм. А чого Вам недодали (любов, турботу чи інше), то Ви самі можете дати собі. Це і є дорослішання.
