Образи й непорозуміння торкаються кожного з нас, навіть якщо зовні ми виглядаємо стриманими чи раціональними. Часто ми думаємо, що причина — у діях іншої людини. І так може бути. Проте нерідко справжнє джерело болю заховане значно глибше — у тому, як ми сприймаємо ситуацію та що саме в нас зачіпається.
Більшість наших непорозумінь, образ чи розчарувань — не про різні цінності чи світогляд. Частіше вони про нашу вразливу частину і невпевненість, яку ще називають нарцистичною.
Коли самооцінка нестійка, ми схильні сприймати звичайні дії інших як загрозу для себе. Якщо хтось не зробив чи не сказав того, що ми очікували — виникає дискомфорт і тривога. Це той внутрішній біль, коли нас не побачили такими важливими, як хотілося.
Проблеми виникають не через те, що насправді відбувається, а через те, як ми це сприйняли. Коли ми почуваємося знеціненими чи проігнорованими, вмикається захист і світ навколо здається ворожим.
Так реагує не лише людина з нарцистичним розладом. До певної міри це знайомо кожному з нас, коли щось зачіпає наше “его”. Це природна реакція — ми просто хочемо захистити себе і свою гідність.
Типові причини образ, які часто трапляються у повсякденному житті:
• Нас не привітали або не відреагували на наше повідомлення.
• Хтось не подякував, коли ми допомогли чи підтримали.
• Не запросили туди, куди нам хотілося потрапити.
• Партнер не помітив, що ми засмутилися чи змінилися.
• Друзі не відреагували на нашу важливу подію чи успіх.
• Колега зробив зауваження і ми сприйняли це як засудження або приниження.
• Близька людина відповіла холодно, стало боляче, ніби нас відштовхнули.
У такі моменти емоції зашкалюють і людина може раптом бачити іншого як “ворога”, навіть якщо ще мить тому це була найдорожча людина.
А коли ми часто почуваємося недооціненими, зневаженими, коли здається, що нам хочуть нашкодити, навіть якщо насправді цього немає – наші емоції (образа, гнів, сором, розчарування…) все одно справжні.
І тоді ми живемо у стані хронічного стресу та тривоги. З часом це може призвести до виснаження, психосоматики, тривожних чи депресивних розладів.
Тому, коли піднімається хвиля неприємних емоцій, важливо зробити вдих і видих та запитати себе:
• Що зараз зі мною відбувається?
• Що я відчуваю?
• Мене справді зневажають чи, можливо, це моя вразлива частина болісно реагує на те, що як ніби мене не побачили, засудили чи образили?
Іноді достатньо просто помітити це, щоб напруга спала, а ми знову відчули опору всередині себе.
Коли ми вчимося розпізнавати свої внутрішні реакції, ми повертаємо собі можливість вибору: як діяти, що говорити, як будувати стосунки.
Усвідомленість не забирає нашої вразливості, але робить нас значно стійкішими. Це ключ до дорослішання, до формування психологічної опори та до здоровіших відносин із собою та з іншими.
