Часто відчуваєте незадоволення собою, не відчуваєте своєї цінності, щоб ви не робили, якби не старалися? Або ж відчуваєте, але не надовго. Зазвичай за цими відчуттями прихований комплекс неповноцінності.
Комплекс неповноцінності – це неадекватне сприйняття себе, ми відчуваємо себе недостатньо цінними. В самій назві уже зрозуміло, що якщо людина недостатньо цінна така, значить вона буде цінна якась інша. Людина визначає для себе, що ідеально і правильно, а що погано та неправильно. Ось це погане та неправильне – неповноцінне.
Якщо у людини уявлення про свою ідеальність сильно відірване від її реальних можливостей, то ця неповноцінність буде дуже велика. Щоб людина не робила, вона все рівно відчуває себе недостатньо цінною, все рівно незадоволена собою.
Комплекс неповноцінності підштовхує нас до двох стратегій поведінки, уникнення та компенсації.
Стратегія уникнення – коли людина багато тривожиться, немає своєї думки, постійно із кимось радиться, боїться себе проявити, часто підлаштовується під інших, щоб зберегти свої стосунки, постійно жертвує своїми бажаннями, потребами, щоб догодити іншим. Те, що в людини є проблема із своєю цінністю здогадуються всі.
Стратегія компенсації підштовхує людину робити все, щоб отримувати схвалення зі сторони інших. Людина справляє враження успішної особистості в очах інших. Вона багато чого досягає в кар’єрі. Зазвичай виглядає ідеально у всьому, як ніби у неї немає недоліків ні в чому. Людина постійно вдосконалюється, проходить різні тренінги і курси особистого та професійного зростання, розвиває своїх дітей. Їй потрібне постійне підтвердження того, що вона хороша.
І ніби здається, що може бути спільного у цих людей. А спільне те, що вони не приймають себе, відчувають себе погано, у них не стабільна самооцінка і вони не бачать та не знають себе справжніми, тому що колись не отримали позитивного віддзеркалення. Одна людина постійно себе розвиває, гониться за ідеалом, і життя залишається безрадісним. А інша, навпаки – навіть не дозволяє собі мріяти, щоб стати успішною.
Що хорошого у комплексу неповноцінності?
Це один із головних ресурсів для нашого розвитку. Він змушує розвиватися, дізнаватися щось нове, удосконалюватися. Взагалі зараз дуже модна тема у нашому соціумі, що потрібно бути успішним у всьому, завжди ставати кращим чим ти є, постійно рости.
Ось ця нескінченна гонка не випадкова. Вона відображає такі соціальні потреби, які характерні для нашого нарцистичного суспільства, що ми повинні постійно розвиватися, щоб відповідати ідеальним стандартам. Це не про те, щоб розкрити себе справжнього. Стати собою і тим самим проявляти себе у світі, приносячи благо собі та іншим. Це про те, що постійно потрібно за чимось гнатися.
В якийсь момент людина виявляє, що все це не робить її щасливою, а, навпаки у душі стає порожньо. Тут якраз і пастка комплексу неповноцінності – ідеал не досяжний. Це ілюзія та самообман.
Важливо і потрібно розвиватися. Проте коли цього занадто багато, відчуття задоволення не приходить або приходить короткострокове. Це говорить про те, що всередині нас травмована внутрішня дитяча частина психіки неприйнята.
В психотерапії ми виявляємо цю дитячу частину. Разом чуємо і приймаємо цю дитячу біль та довге відторгнення. Психотерапія- допомагає нам отримати досвід прийняття, якого не було у дитинстві. А потім приносити це уже у своє життя.
Прийняття себе – це зцілення комплексу неповноцінності, здобуття цілісності, яка приносить справжній спокій і впевненість в собі. Що не виключає успіху та досягнення, а все це відбувається у гармонії із собою.
Більше про комплекс неповноцінності дивіться у відео. Приємного перегляду:
